Коли у липні цього року Офіс президента України Володимира Зеленського спробував прийняти закон, що обмежував повноваження антикорупційних інституцій, стало зрозуміло, що українська політика змінилася безповоротно. Лише за кілька днів новий закон довелося поспіхом скасовувати через критику Заходу та масові протести — перші від початку повномасштабної війни.

Хоча команда президента тоді дала задню, антикорупційні органи лише подвоїли зусилля з розслідування зловживань у вищих ешелонах влади. По кількох місяцях затишшя вони відповіли хвилею гучних викриттів. Безпрецедентний за масштабами корупційний скандал зачіпає найближче оточення президента і не залишає Зеленському хороших варіантів виходу з цієї кризи.

Помилка президента

Приблизно пів року тому СБУ провела масштабну операцію проти детективів НАБУ — незалежного антикорупційного бюро, створеного в Україні 2015 року відповідно до рекомендацій Заходу для боротьби з топ-корупціонерами без огляду на традиційні правоохоронні органи, які часто бували заангажовані фігурантами гучних розслідувань.

Обгрунтування для спецоперації висунули в дусі воєнного часу: детективів НАБУ, що потрапили в розробку СБУ, підозрювали у співпраці з проросійськими політиками-втікачами, а через них і з Кремлем. «Антикорупційна інфраструктура працюватиме, тільки без російських впливів», — заявив тоді Зеленський. Парламент поспіхом проголосував за обмеження повноважень НАБУ і повʼязаних з ним організацій.

Це була типова для Зеленського імпровізація, спроба з одного маху перевернути шахівницю, до чого він неодноразово вдавався протягом своєї бурхливої каденції. В цьому кроці президента можна було вбачати прагнення до суверенізації та усунення інституту зовнішнього контролю.

Момент виглядав слушним. Нова адміністрація Дональда Трампа в США не виявляла великої зацікавленості у просуванні демократії та верховенства закону в інших країнах, для Європи протистояння російській агресії мало затулити внутрішній нелад у Києві, а українське суспільство здавалося надто втомленим війною, щоби брати близько до серця вершечкові розборки.

Однак цього разу все пішло не так. Реакція з боку ЄС виявилася вкрай негативною, а в Києві та інших великих містах пройшли перші з початку повномасштабної війни вуличні протести, підтримані місцевими мерами. Команда Зеленського була змушена відступити.

Втім, навіть відіграна назад спроба обмежити роботу антикорупційних органів стала важким ударом по позиціях Зеленського. Серйозно постраждала його репутація в Європі, в західній пресі пішов вал публікацій про українську корупцію. Також погіршилися відносини Офісу президента з пропрезидентською партією «Слуга народу», депутатів від якої двічі змусили голосувати за протилежні за сенсом рішення. Для значної частини українського суспільства звинувачення в роботі детективів НАБУ на Росію не здалися переконливими, а те, що сталося, було сприйнято як спроба захистити найближче коло президента від розслідувань.

Кола звинувачень

Було зрозуміло, що протистояння триватиме: антикорупціонери з подвоєною енергією продовжать розслідування, а їхні опоненти в традиційних силових структурах намагатимуться контратакувати. Великий розголос отримала історія з пришвидшеною екстрадицією з ОАЕ колишнього нардепа від проросійської ОПЗЖ Федора Христенка, у співпраці з яким звинувачували детективів НАБУ. Припускалося, що СБУ зможе отримати від депутата-втікача необхідні покази проти керівництва антикорупційних органів. Однак ці маневри померхли на тлі викриттів, озвучених НАБУ в листопаді 2025 року.

У центрі розслідування опинився Тімур Міндіч, бізнесмен з найближчого кола Заленського. Свого часу Міндіч входив до орбіти олігарха Ігоря Коломойського і мав ділові інтереси в Росії (займався алмазами і був одружений на дочці покійної співвласниці московського ЦУМу Алли Вербер). Також Міндіч був співвласником студії «Квартал 95» і під час виборів 2019 року забезпечував охорону кандидата Зеленського, який їздив у його броньованому автомобілі.

Ознакою особливої довіри президента було то, що свій день народження 2021 року Зеленський святкував у квартирі, що належала Міндічу. Пізніше цю саму квартиру прослуховуватимуть антикорупційні органи.

Після початку великої війни Міндіч став яскравим представником нової олігархії, що виросла на військових поставках. ЗМІ повʼязують його з компанією Fire Point, хоча в ній самій цей звʼязок заперечують. До великої війни Fire Point була кастинговою агенцією для шоу-проектів студії Зеленського, але в останні рокі перетворилася на одного з найбільших виробників озброєнь, на якого припадає до 10% українського оборонзамовлення.

Велика операція НАБУ під кодовою назвою «Мідас» почалася з повідомлень про обшуки у Міндіча. Самого бізнесмена вже не було в Україні. Паралельно обшуки пройшли в колишнього міністра енергентики (у 2021–25 роках) і діючого очільника Мінʼюста Германа Галущенка.

НАБУ оприлюднило фрагменти з зібраного ним архіву прослушки, який містив інформацію про розгалужену корупційну мережу, що утворилася в сфері енергетики. Опубліковані діалоги змальовували вкрай непоказну картину з інститутом «смотрящіх», «понятійними» розмовами та іншими принадами «захопленої держави».

Відповідно до звинувачень НАБУ, великий державний оператор «Енергоатом» став джерелом коштів для незаконного збагачення групи осіб, до якої входили чиновники та навколовладні бізнесмени. Приватні компанії виплачували неформальним «смотрящім» відкати за право працювати з «Енергоатомом», а відтак ця тіньова каса відмивалася через фінансову мережу угруповання. Організатором кримінальної схеми, як припускається, був Тімур Міндіч.

Кола від викриттів розходяться все далі і зачіпають все нових високопосадовців: екс-міністра оборони Рустема Умєрова, недавно призначену премʼєр-міністром Юлію Свириденко, діючого міністра енергетики Світлану Гринчук, яка вже подала у відставку, і так далі.

Активізувалася й не менш скандальна справа віце-премʼєра Олексія Чернишова, який також входив у коло довірених осіб Зеленського (перша леді України нібито хрестила дитину Чернишова). Раніше НАБУ підозрювало його в махінаціях з землею для забудови, а тепер додалося звинувачення в незаконному збагаченні — що Чернишов і його дружина, ймовірно, отримували готівку з тіньової каси Міндіча.

Додаткової токсичності скандалу придає участь у корупційних схемах людей, в минулому повʼязаних з Андрієм Деркачем, багаторічним очільником «Енергоатому», а нині перебіжчиком на бік Кремля і членом Ради федерації РФ. Наприклад, одним з фігурантів є Ігор Миронюк, колишній помічник Деркача, а «тіньовий офіс» знаходився у приміщенні, що належав родині Деркача.

Ідеальний шторм

Корупційний скандал вже став головною подією української внутрішньої політики, з якої намагаються скористатися всі опозиційні сили. Партія «Європейська солідарність» завимагала відставки скомпрометованого уряду, а її лідер Петро Порошенко вчергове закликав до формування кабінету національної єдності за участі опозиції.

Партія «Голос» активно бере участь у створенні медійного резонансу навколо звинувачень: її нардеп Ярослав Железняк оперативно публікує все нові порції викриттів. Закликав Зеленського піти у відставку й екс-нардеп Вадим Новінський, олігарх і в минулому один з головних спонсорів проросійської опозиції.

На міжнародному рівні дії НАБУ отримали підтримку і з боку європейських лідерів, які не приховують свого розчарування від того, що трапилося, і закликають українське керівництво ретельно розслідувати усі звинувачення. Не викликає великих сумнівів, що відтепер продовження європейської допомоги буде ще більш жорстко повʼязано з антикорупційними чистками та реформами держуправління. Як зрозуміло й те, що корупційний скандал буде використаний проти України як противниками продовження надання їй підтримки на Заході, так і російською пропагандою.

Сам Зеленський прагне дистанціюватися від скандалу і підтримує антикорупційне розслідування. Однак звинувачення на адресу близьких до нього фігур неминуче відібʼються і на його іміджі. Варіантів йому залишається небагато — або здати споборників, що прошпетилися, і таким чином зберегти залишкову частину команди, або піти на конфлікт з антикорупційною вертикаллю, ризикуючи великою сваркою з Заходом і погано прогнозованою політичною кризою. Запровадження санкцій проти Міндіча та інших фігурантів звинувачень свідчить про те, що вибір зроблено радше на користь першого варіанту.

Не виключено, що команда президента розраховує пересидіти бурю, яку незабаром можуть затулити події на фронті. В минулому НАБУ часто критикували за те, що після гучних інформаційних кампаній Бюро затягувало подальші процесуальні дії, а звинувачення загрузали в судових процедурах. На цю логіку працює і воєнний стан, що заморозив вибори, — у мирний час такий скандал вже призвів би до масштабних протестів, відставки уряду і, ймовірно, дострокових виборів.

Втім, важко собі уявити, що скандал такого масштабу може просто зійти нанівець. Політичний шторм радше посилюється. Якщо Офіс президента намагався скомпрометувати НАБУ звинуваченнями в роботі на Кремль, то й удар у відповідь виявився суголосним воєнному часу. Махінації у сфері енергетики в умовах, коли пів країни сидить без світла через російські удари, виглядає кричущим прикладом мародерства.

Політична історія України показує, що українське суспільство є надзвичайно чутливим до подібних звинувачень. Корупційний скандал в «Укроборонпромі» припав на значно спокійнішу фазу протистояння з Росією на Донбасі, але все одно багато в чому позбавив тодішнього президента Петра Порошенка шансів на переобрання. Також «плівки НАБУ» не можуть не викликати асоціацій з «плівками Мельниченка» часів Леоніда Кучми. На початку 2000-х їх оприлюднення призвело до масових протестів, зміни уряду та навіть курсу країни. І жодну з цих аналогій не назвеш багатообіцяльною для нинішнього українського керівництва.

Це український переклад тексту, який був опублікований 17 листопада 2025