Пʼятий рік війни Україна розпочала у стані внутрішньополітичної кризи. Відставка всемогутнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака після корупційного скандалу Міндічгейту тимчасово розрядила ситуацію, але не розвʼязала проблем, що накопичилися.

Президентська команда прагне зберегти централізовану модель управління, що склалася за ролі війни, заявляючи про перезавантаження і залучаючи на керівні посади незаплямовані фігури. Паралельно тривають антикорупційні чистки, в тому числі на самій верхівці, що розхитує президентську вертикаль. А примара виборів під час війни, які раніше здавалися неможливими, підштовхує опонентів до нарощування активності.

Офіс після Єрмака

Від часу відходу Єрмака минуло вже понад три місяці, але серйозних змін у роботі Офісу президента не відбулося. Новий керівник Офісу Кирило Буданов мало займається внутрішньою політикою, віддавши її на відкуп своєму заступнику Олегу Татарову, який дістався йому в спадок від попередника. Татаров, який працював у МВС ще за часів Януковича, взявся зачищати керівництва регіонів від ставлеників Єрмака, де тепер на посади у військово-цивільних адміністраціях дедалі частіше приходять вихідці з поліції та інших силових відомств.

Буданов поки що залишив на своїх місцях і інших заступників, призначених ще Єрмаком. Новий керівник Офісу намагається не розхитувати налагоджений механізм і охоче делегує повноваження. У минуле пішли часи, коли співробітникам доводилося подовгу чекати на резолюцію Єрмака, який замкнув на собі усі процеси.

Буданов здебільшого зайнятий мирними перемовинами. Але якщо Єрмак намагався повністю контролювати процес, то новий керівник Офісу готовий координувати свою роботу з МЗС і парламентом. До переговорної групи офіційно повернувся голова фракції «Слуги народу» Давид Арахамія, який має досвід переговорів 2022 року і налагоджені контакти з американцями та деякими російськими посередниками, на кшталт Романа Абрамовіча.

Повернення Арахамії також показує, що Верховна Рада, яка раніше знаходилася під жорстким контролем Офісу президента, поступово повертає собі субʼєктність. Та й в цілому добірка підходів і думок в переговорній делегації стала різноманітнішою, про що свідчать і численні витоки, і навіть зовнішній вигляд учасників. Підкреслено цивільний костюм Буданова різко контрастує з одягом інших делегатів, які все ще дотримуються мілітарі-стилю.

Новий керівник Офісу зміг добутися деяких успіхів. Перемовини з Росією зі сфери історичних суперечок тимчасово перейшли у прагматичну площину, військові сіли розмовляти з військовими. Зриву діалогу вдалося уникнути навіть після замаху на першого заступника голови ГРУ РФ, генерала Владіміра Алєксєєва, причетність до якого Україна, втім, заперечує.

Щоправда, повернення на чоло російської делегації Владіміра Мєдінського свідчить, що обридлі усім «половці і печеніги» є принциповою для Кремля формою політичного врегулювання. Україна має не просто прийняти умови Путіна, а й погодитися зі справедливістю його історичних претензій. Що може протиставити цьому навіть найсильніший переговорник, абсолютно незрозуміло. 

Військові та силовики

Зміни зачепили й силові відомства України. Головною з них є призначення на посаду міністра оборони Михайла Федорова, молодого технократа, який мав принести до відомства інноваційні підходи. Новий міністр вже встиг зробити низку гучних заяв (наприклад, закликати вбивати 50 тисяч окупантів на місяць) і залучити до роботи в міністерстві популярних діячів — волонтерів (Сергія Стерненка) і командирів-новаторів (спеціаліста з безпілотників Сергія Бескрестнова).

Цей підхід нагадує кадрову політику Міноборони на початку АТО на Донбасі у 2014–2015 роках, коли на роботу до міністерства активно запрошували представників громадськості та армійських висуванців. Тоді, серед інших, почалася політична карʼєра Давида Арахамії, який відповідав за звʼязок з армійськими волонтерами.

У другій половині 2010-х цей оновлювальний імпульс видихнувся, придушений консервативним генералітетом. Подібний кінець не виключений і зараз — нинішній головком Олександр Сирський скептично ставиться до молодого міністра та його ініціатив. Федоров, своєю чергою, за чутками, лобіює заміну головкома.

Однак головним завданням нового очільника Міноборони є знизити в українському суспільстві рівень негативу стосовно мобілізації, зробити її проведення більш прозорим і справедливим, наскільки це можливо в умовах нестачі підкріплень для фронту. Сам міністр визнав, що в розшуку перебуває два мільйони ухилянтів.

Чіткої стратегії, як цього добитися, в міністерстві поки не зʼявилося, але вже обговорюється збільшення числа контрактників. У країні зі зруйнованою війною економікою напевно знайдеться багато бажаючих воювати за гроші. Інша річ, що Україна не має необхідних для цього фінансових резервів. Зеленський вважає, що в цьому питанні має допомогти Європа, але перспективи такої допомоги більш ніж туманні.

Складні процеси йдуть і в інших силових відомствах. В ході чергового перезавантаження президент Зеленський обезголовив обидві ключові спецслужби: очільник ГУР Буданов пішов до Офісу президента, а голова СБУ Василь Малюк — у відставку на тлі звинувачень у причетності до тиску на незалежні антикорупційні органи.

Різкі кадрові рішення не могли не призвести до дестабілізації управління відомствами. СБУ досі не має повноцінного очільника; виконувач обовʼязків голови спецслужби Євгеній Хмара відомий як хороший оперативник (він був командиром спецназу «Альфа»), але недосвідчений керівник, який покладається на заступників.

Не без проблем відбулася зміна керівництва і у військовій розвідці. Нового очільника відомства Олега Іващенка свого часу проштовхував на цю посаду Єрмак, щоб позбутися Буданова, тому наразі люди з будановської команди без захвату сприйняли призначення нового шефа. Хоча Іващенко вихідець з тієї ж структури — раніше він очолював Службу зовнішньої розвідки.

Політичні спалахи

Проблеми, повʼязані з кадровими перестановками, тьмяніють на тлі продовження антикорупційних чисток. У лютому при спробі залишити країну Національним антикорупційним бюро був затриманий колишній міністр енергетики Герман Галущенко. Саме за його керівництва відомством у державній компанії «Енергоатом» було створено корупційну схему, повʼязану з другом президента Тимуром Міндічем.

Затримання Галущенка не може не викликати занепокоєння у владі. З одного боку, відомо про його звʼязки з найближчим оточенням президента — окрім Міндіча, це колишній перший помічник президента Сергій Шефір (він же співзасновник «Кварталу 95»), який любіював свого часу призначення Галущенка міністром.

З іншого боку — Галущенка звинувачують в тому, що він є людиною Андрія Деркача, колись багаторічного куратора української атомної галузі, а нині — топ-перебіжчика до Росії, де він отримав місце у Раді Федерації. Можливе обʼєднання звинувачень одразу за двома лініями — корупції та держзради — створює підвищену напругу довкола судового процесу.

Ба більше, затримання Галущенка може бути не останнім. У публікаціях антикорупційних органів також згадується сам Єрмак, а колишній помічник президента Сергій Шефір вже залишив країну. Хмари збираються навколо ще одного давнього знайомого президента — екс-голови СБУ Івана Баканова, якого також звинувачують у корупції. Триває розслідування і стосовно секретаря Ради національної безпеки і оборони Рустема Умєрова.

Турбулентність на верхівці посилюється через чутки про скорі вибори. В кожному разі, з цієї теми зняте колишнє табу — жодних виборів до кінця війни. Зеленський продовжує увʼязувати проведення виборів з довгостроковим припиненням вогню, але можливий формат голосування вже активно обговорюється у Верховній Раді.

Всередині українського суспільства росте число тих, хто підтримує якнайскоріше проведення голосування: якщо на початку 2025 року за проведення виборів тільки після підписання мирної угоди були 78% респондентів, то до кінця року їхня частка знизилася до 59%. Зате з 9% до 23% виросло число тих, хто вважає вибори можливими і під час тимчасового припинення вогню.

Передчуття виборів активізувало не тільки ветеранів опозиції, а й одного з лідерів соцопитувань, екс-головкома ЗСУ Валерія Залужного. Залужний, який до цього уникав відкритої конфронтації з президентом, дав інтервʼю, в якому розкритикував Зеленського, звинуватив у тиску і фактично поклав на нього відповідальність за провал контрнаступу 2023 року.

Такий підкат погано сполучається зі статусом чинного посла у Лондоні, але цілком пасує майбутньому кандидатові в президенти. Демаршем Залужного вже скористалася опозиція — табір екс-президента Петра Порошенка почав нарощувати напругу, заявляючи, що на Залужного нібито готувався замах, а відʼїзд до Лондона був рятуванням життя екс-головкома.

Щоправда, без чіткого графіка голосувань політична конкуренція то спалахує, то швидко згасає. Той самий Залужний одразу після різких заяв на адресу Зеленського вирішив ухилитися від прямого запитання про президентські амбіції. Розмови про можливі вибори залишаються лише розмовами, поки головним питанням для України залишається вибір між продовженням війни і тяжкими компромісами, що їх намагається навʼязати Москва. Відповідь на це питання визначить подальшу еволюцію внутрішньої політики.