Юлія Тимошенко здавалася заслуженою пенсіонеркою української політики, яка проводить останні роки на периферії основних подій. Але неочікувані звинувачення у підкупі депутатів дозволили їй знову пробитися в центр політичного життя країни. Звісно, свою роль тут відіграло її легендарне минуле — за біографією Тимошенко можна вивчати новітню історію України. Але річ не лише в минулих заслугах.

Скандал з Тимошенко показує, що центр політичного життя по кількох роках диктату Офісу президента знов зміщується до парламенту. Боротьба за голоси депутатів знову загострюється, а внутрішньополітична криза в Україні виходить на новий виток, відкриваючи вікно можливостей також і для вже підзабутих політиків.

Війна і Юля

Розповідати про карʼєру Юлії Тимошенко означає переповідати політичну історію України перших 25 років незалежності. Тому обмежимося основними штрихами: у 1990-х яскрава представниця нового українського бізнесу, «газова принцеса», що прийшла в політику завдяки одіозному Павлу Лазаренку, лідеру дніпропетровського клану. Пізніше — не менш яскрава представниця опозиції президенту Леоніду Кучмі. Тоді вона вперше опинилась за гратами, відсидівши 2001 року 40 діб у СІЗО.

В середині 2000-х Тимошенко стала однією з ікон «помаранчевої революції», після чого вийшла на пік своєї карʼєри — двічі очолювала уряд і претендувала на посаду президента. Після перемоги на президентських виборах 2010 року її опонента Віктора Януковича Тимошенко знову стала лідером опозиції, а також жертвою політичного переслідування, провівши понад два роки у вʼязниці. Після перемоги другого Майдану 2014 року її тріумфально звільнили, але вона знову програла президентські вибори — тепер вже Петрові Порошенку.

Після цього політична карʼєра Тимошенко пішла на спад, на сцену виходили нові лідери, а вона надто сильно асоціювалася з минулим. Остаточним зламом стали президентські вибори 2019 року: тоді її ще розглядали як альтернативу Порошенку, але актор Володимир Зеленський, висунувши свою кандидатуру, змішав усі карти старим елітам.

Тимошенко прийшла лише третьою, а парламентські вибори того ж року принесли її партії «Батьківщина» скромну за чисельністю фракцію, яка могла претендувати лише на роль корисного союзника влади або маловпливового опонента. Спочатку вибір було зроблено радше на користь першого варіанту: в нагороду за пропрезидентську позицію Тимошенко отримала свого віце-спікера у Верховної Раді, а її зять Артур Чечоткін до 2021 року відігравав роль неформального куратора Державної продовольчо-зернової корпорації.

Але мірою падіння рейтингу Зеленського у 2020-21 роках Тимошенко згадала про свої амбіції, приміряючи на себе цього разу образ соціал-консервативної популістки, яка апелює до виборців з аграрних регіонів. Вона критикувала земельну реформу Зеленського, коли він відкривав ринок землі, виступала проти жорсткого карантину під час пандемії. Великою мірою завдяки цьому «Батьківщина» здобула третє місце на місцевих виборах 2020 року, але це все одно були політичні ігри другого порядку — яскравого повернення не сталося.

З початком війни Тимошенко остаточно відійшла на другий план, не знайшовши собі особливого місця в новому патріотичному консенсусі. Вона різко виступала на міжнародних майданчиках, вимагаючи негайного вступу України до НАТО, але тоді цим займалися приблизно усі.

Мірою зростання політичної напруги Тимошенко почала критикувати владу — засуджувала новий закон про мобілізацію та обмеження консульських послуг для українців за кордоном. Паралельно вона будувала собі імідж «української трампістки»: боролася проти легалізації канабісу, просування «гендерного порядку денного» та інших новацій, що вторгаються в життя патріархальної України.

Періодично Тимошенко потрапляла у дрібні політичні скандали — наприклад, з люксовим відпочинком в Дубаї у розпал бойових дій. А влітку 2025 року взяла участь у кампанії за обмеження повноважень незалежних антикорупційних органів (НАБУ і САП), що їх вона називала інструментом «зовнішнього управління», а урізання їхніх повноважень — актом «деколонізації». Це, втім, цілком вписувалося в образ соціально-консервативної антиглобалістки. 

Навіть після того, як президент Зеленський відкотив назад наступ на НАБУ, фракція Тимошенко вперто не голосувала за відновлення повноважень. Щоправда, така затятість мала радше протилежний ефект — голос Тимошенко звучав як реакція старих еліт, незадоволених реальною боротьбою з корупцією.

Новий старт

Наразі прибічники Тимошенко заявляють, що висунені їй звинувачення в підкупі депутатів і обшуки в її офісі — це помста НАБУ за її участь у літній атаці на антикорупційні інститути. Дії правоохоронці справді виглядають вельми принизливо: чого варте бодай саме відео обшуків, де за недбало заблюреним обличчям політика легко можна побачити косу, відому на всьому пострадянському просторі.

Однак насправді йдеться радше про те, що Тимошенко виявилася лише черговою постраждалою у великій чистці еліт, яка почалася в Україні восени минулого року з публікації плівок «Міндічгейту». Після перших викриттів і відставок, серед яких опинився навіть на позір всесильний очільник Офісу президента Андрій Єрмак, НАБУ почувається дедалі впевненіше.

Зараз антикорупційні детективи впритул зайнялися депутатами. Кілька тиждень тому в Раді була викрита «криворізька» група нардепів-корупціонерів, яку очолював земляк і друг Зеленського Юрій Кісєль. Туди також, як припускається, входив один з колишніх акторів «Кварталу 95» Юрій Корявченков, який став депутатом 2019 року. 

Наступною стала Тимошенко — зважаючи на її одіозну репутацію та високий антирейтинг, звинувачення у скуповуванні голосів депутатів не здаються чимось неможливим. Зрештою, в період розквіту її політичної карʼєри подібне було, власне, варіантом норми. На записах, оприлюднених НАБУ, голос, схожий на Тимошенко, прямим текстом обіцяє платити депутатам по десять тисяч доларів на місяць в обмін на «правильне» голосування.

В одкровеннях припускомої Тимошенко на записах НАБУ є й інший цікавий момент: вона каже про те, що її мета — «валити більшість». Тобто ймовірними обʼєктами підкупу були депутати з пропрезидентської фракції «Слуга народу». Тут локальний сюжет з політичною пенсіонеркою, яку впіймали на гарячому, переплітається з великими процесами, що відбуваються в українському парламенті.

Після кількох років ледь не прямого підпорядкування Офісу президента і його керівникові Єрмаку Верховна Рада повертає собі субʼєктність, передбачену конституцією. Якщо пару років тому депутати самі, добровільно здавали мандати, бо не бачили перспектив в такій роботі, то зараз їхній вплив і ціна голосів знову зростають, в тому числі й у буквальному, грошовому еквіваленті.

Однопартійна більшість — це основне опертя влади Зеленського, і тому правляча партія та амбітний лідер її фракції Давид Арахамія хочуть повноцінного впливу на прийняття рішень. Щоб нагадати про це, днями депутати від «Слуги народу» демонстративно провалили голосування за кадрові пропозиції президента. А опозиція хоче цей надтріснутий моноліт розхитати: припускома Тимошенко на записах НАБУ переконувала своїх контрагентів не голосувати за нові призначення.

Чутки про можливий «парламентський переворот» у Києві ходять вже кілька місяців. За його підсумками має сформуватися нова більшість, яка може призначити новий Кабмін, обмежити владу Зеленського або навіть відсторонити його з посади на користь спікера. На тлі такої активізації парламенту Тимошенко, схоже, вирішила наростити свої сили для повноцінної участі в майбутніх баталіях. Від самого початку «Міндічгейту» вона вимагає відставки уряду і створення парламентської коаліції «національної єдності» за участі опозиції.

Тепер же Тимошенко постала перед судом, який завимагав від неї заставу у 33 млн гривень, а також заборонив виїжджати за межі Київської області та спілкуватися з 66 депутатами. Колишня премʼєр показала, що не розгубила сприту, і активно використовувала засідання, щоб привабити максимум суспільної уваги, захистити свою позицію і розкритикувати владу. Зрештою, суди і перебування у вʼязниці неодноразово допомагали Тимошенко піднятися на вершини української політики.

Звісно, повторити колишні успіхи буде непросто, зважаючи на те, скільки часу минуло відтоді і наскільки сильно змінилася країна. Але в кожному разі справа Тимошенко показує, що антикорупційна буря, яка почалася минулої осені, настільки потужно струснула українську політику, що серед іншого підняла на поверхню мешканців її глибин, які ще можуть відіграти свою роль у битві, де їх вже списали з рахунків.