Президент Володимир Зеленський продовжує масштабну чистку українського керівництва і свого оточення, намагаючись добутися більшої злагодженості та ефективності. Так український лідер готується до подвійної кризи, коли дедалі сильніший тиск з боку російських військ на фронті може накластися на внутрішню дестабілізацію після того, як 20 травня у Зеленського формально спливе строк президентських повноважень.
Однак ця чистка має і зворотний бік: прибираючи з влади старих друзів з «Кварталу 95», Зеленський оточує себе креатурами свого глави адміністрації, Андрія Єрмака. В результаті президент позбавляється джерел альтернативних думок, що ніколи не йшло на користь державному управлінню. Також виникають питання до того, наскільки стійким виявиться дедалі більш перекошений на користь Єрмака тандем і чи не забуяють амбіції у всемогутнього адміністратора, який зосередив у своїх руках забагато ниток.
Нова мітла проти старих друзів
Коли Зеленський пояснив відставку популярного головкома ЗСУ Валерія Залужного тим, що це частина великого перезавантаження системи, його слова сприйняли лише як прикриття для суто політичного й непопулярного рішення. Однак чистки і перестановки у найвищих ешелонах влади справді почалися.
Услід за Залужним на вихід попрямував колись впливовий секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов, відомий своїми яструбиними поглядами й агресивною риторикою. За неофіційною версією, остання обставина й вирішила його долю: невдоволення президента викликала вихватка секретаря РНБО на адресу китайського спецпредставника. В Києві сподіваються переконати Пекін взяти участь у прийдешньому саміті з «формули миру» в Швейцарії, і сваритися з китайцями не з руки.
Данілов не входив до внутрішнього кола Зеленського — він прийшов до команди як сторонній спеціаліст за рекомендацією бізнесмена Віталія Гайдука. Спочатку його взагалі запросили на посаду заступника секретаря РНБО для цифровізації сфери безпеки, на якій спеціалізувалася його IT-компанія. У перші роки роботи Данілов вибився у шереги найвпливовіших призначенців Зеленського як ударник боротьби з проросійською опозицією та олігархами, але після початку повномасштабної війни його зірка закотилася.
Втім, Данілов пішов з «премʼєр-ліги» порівняно по-хорошому. Його новий пост — посла у Молдові — раніше міг би виглядати принизливим засланням. Але наразі, в умовах війни та загрози загострення у Придністровʼї, таке призначення є радше знаком збереженої довіри з боку Зеленського.
Цікавіше виглядають інші нещодавні звільнення, в ході яких з високих посад прибрали майже всіх вихідців з «Кварталу 95». Прийшовши до влади, Зеленський привів із собою немало управлінців зі своєї студії — як правило, це були його старі друзі та партнери, що користувалися його особистою довірою. Наприклад, керівники студії «Квартал 95» Іван Баканов і Сергій Шефір стали головою СБУ і першим помічником президента відповідно, а виконавчий продюсер студії Сергій Трофімов — першим заступником керівника Офісу президента.
На початку 2024 року від всієї цієї дружньої ідилії, що немов зійшла з кадрів серіалу «Слуга народу», не залишилося й сліду. Баканова звільнили з СБУ ще 2022 року за те, що проспав зраду високопоставлених силовиків. Теперішня чистка зачепила Трофімова і Шефіра. Останній тривалий час вважався довіреною особою Зеленського у перемовинах з олігархами, але після початку великої війни його роль зійшла нанівець — зокрема тому, що президент більше не мав резону вести тонкі ігри з олігархами, які втратили вплив на політику.
Бенефіціаром усіх цих відставок є керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Усі відтак звільнені посади було заповнено його висуванцями. Секретарем РНБО став колишній голова Служби зовнішньої розвідки Олександр Литвиненко, заступниками керівника Офісу президента — Ірина Мудра і Олена Ковальська, яка керувала особистим офісом Єрмака. В підсумку на ключових посадах в Офісі президента більше не залишилося людей, призначених до того, як у крісло глави адміністрації сів Єрмак.
А от ставлеників Єрмака, навпаки, звільнити дуже складно. Наприклад, його заступник Олег Татаров, силовик з сумнівним минулим, попри всі зусилля антикорупційних органів і журналістів-розслідувачів досі зберігає свою посаду.
Не менш показовим є ще одне нещодавнє звільнення — заступника керівника ОП Андрія Смирнова. Смирнов прийшов у команду разом з Андрієм Богданом, попередником Єрмака на посаді глави адміністрації, і курував звʼязки з судовою системою. Єрмак давно намагався позбутися нелояльного управлінця, який в підсумку потрапив під нинішню чистку і став фігурантом антикорупційного розслідування.
Радше за все, зачистка старих кадрів на користь ставлеників Єрмака продовжуватиметься. Наприклад, теперішнього куратора зовнішньої політики в ОП Андрія Сибігу може замінити заступник міністра закордонних справ Микола Точицький, колишній одногрупник Андрія Єрмака у київському Інституті міжнародних відносин.
Чому Єрмак
Така безпрецедентна довіра до Єрмака з боку президента багато в кого викликає питання. За останні пʼять років чимало фаворитів Зеленського безславно залишили політичний Олімп, і лише в Єрмака вплив постійно росте, що викликає підвищену цікавість у публіки і провокує найрізноманітніші звинувачення. В залежності від переконань того, хто говорить, главу ОП називають то куратором з MI6, то агентом Кремля.
Насправді Єрмак прийшов до влади зі світу юриспруденції, але він близький і до світу шоу-бізнесу. Він був одним з провідних українських спеціалістів у сфері авторського права, представляв інтереси голлівудських мейджорів і працював з великими клієнтами на внутрішньому ринку. З Зеленським він познайомився під час спільної роботи на телеканалі «Інтер», яким тоді володів бізнесмен Валерій Хорошковський. Пізніше Єрмак і сам спробував себе у креативній індустрії, спродюсувавши кілька фільмів і серіалів.
Серйозного політичного минулого в нього не було — цим Зеленський і Єрмак схожі. Зате Єрмак знався на кулуарному веденні справ — на початку 2010-х років його імʼя повʼязували з елітним бутіком «Санахант», де вдягалося багато представників київського бомонду, включно з майбутнім президентом Зеленським, а ресторан при магазині відігравав роль місця неофіційних зустрічей впливових людей.
Однак поточна репутація сірого кардинала повʼязана не стільки з особистістю і біографією Єрмака, скільки з його посадою. Пост глави президентської адміністрації, запроваджений в Україні ще 1994 року, формально не має конституційних повноважень, але передбачає прямий доступ до президента, через що його неминуче сприймають як «тіньового канцлера» й «праву руку короля».
Сам особняк на Банковій, постійна резиденція керівників президентської адміністрації, перетворився на символ непублічної, тіньової влади в Києві. Неодноразово в українській історії новий президент, критикуючи всевладність адміністраторів попередника і на знак розриву з минулим, перейменовував цю структуру. Після Помаранчевої революції Ющенко перейменував адміністрацію на секретаріат, а Зеленський, прийшовши до влади, — на Офіс президента. Але сутність все одно залишалася незмінною.
Єрмак мав яскравих попередників — першим у цьому шерезі був Дмитро Табачник (нині засуджений держзрадник-колаборант), чиє керівництво АП за часів Кучми преса називала «дІмократією» (історик Ярослав Грицак прямо порівнює міру впливу теперішнього глави президентської адміністрації з мегаповноваженнями Табачника). Володимир Литвин фігурував на плівках Мельниченка як співучасник викрадення журналіста Гонгадзе. Затим Віктор Медведчук в останні роки президентства Кучми керував країною з Банкової в найгірших традиціях телефонного права, занурюючи свого шефа в комфортну інформаційну бульбашку.
За Ющенка роль всесильного адміністратора приписували закарпатському ділкові Віктору Балозі. За Януковича в ролі тіньового канцлера опинився Сергій Льовочкін (пізніше екс-президент звинувачував його у змові, яка призвела до Майдану).
Так що у випадку Єрмака маємо справу не стільки з новацією, скільки зі спадком великої політичної традиції. Інша справа, що ще жоден президент в історії України не добувався такої концентрації влади, як це вийшло в умовах війни у Зеленського. Відповідно, виріс і рівень всесилля його адміністрації.
Міцність дуумвіратуому
Від початку свого президентства Зеленський сторожко ставився до старих еліт і відтак прагнув оточити себе лояльними прибічниками — насамперед в Офісі президента. Досвід з попереднім главою ОП Андрієм Богданом виявився невдалий: той був надто конфліктним, чванькувався своїм впливом і в підсумку був звільнений як людина, надто близька до Коломойського. Єрмак на цьому тлі виглядав виграшно: тримався у тіні, був скромний, корисний, інтригував уміло і завжди на користь зміцнення президентської влади.
Злет Єрмака повʼязаний в тому числі з тим, що він ефективний комунікатор. Свого часу він так уміло налагодив контакт із російським колегою Дмітрієм Козаком, що виникла ілюзія можливої розрядки: відбувся резонансний обмін полоненими, а з внутрішньої політики почали витискати Медведчука, у чиїх послугах посередника більше не було потреби. Хороше враження Єрмак справив і на Заході, де до Зеленського спочатку поставилися з підозрою, як до чергового непередбачуваного популіста зі сходу.
У внутрішній політиці Єрмак теж умів домовлятися — наприклад, на якийсь час помирив Зеленського зі столичним мером Кличком. Функцію комунікатора глава ОП продовжував відігравати і після початку повномасштабної війни — у перший день вторгнення Єрмак через колегу-продюсера Олександра Роднянського звʼязався з Романом Абрамовичем, який прийняв на себе роль посередника у перемовинах між Києвом і Москвою. Звʼязки у шоу-бізнесі допомогли і у розбудові глобальної коаліції на підтримку України.
Впливовість Єрмака дратує багато кого в українській еліті. Певно, жоден з топ-чиновників не зазнавав атак такого рівня. Найбільшою з них був «вагнергейт» у 2020 році, коли високопоставлені силовики і журналісти звинувачували Єрмака у зриві операції з захоплення групи найманців ПВК «Вагнер». Тоді, незважаючи на гостроту нападок, главі ОП вдалося відбитися, а у кріслі керівника Головного управління розвідки опинився його протеже Кирило Буданов.
Ще одну спробу скинути Єрмака, цього разу руками Заходу, було здійснено на початку російського вторгнення. Республіканська конгресвумен Вікторія Спарц звинуватила Єрмака в роботі на Росію і саботажі українських воєнних зусиль. Демократи взяли тоді Єрмака під захист, скандал зійшов нанівець, а ось українським співрозмовникам Спарц прийшлося непереливки — бізнесмена Геннадія Корбана позбавили українського громадянства за нападки на Єрмака. Спарц же залишилася у числів активних противників безвідплатного виділення допомоги Україні.
Тіньовий канцлер чи громовідвід
Нинішня чистка є сигналом усім ворогам Єрмака про те, що довіра президента і далі на його боці. Зараз, коли тиск на фронті росте, а опозиція хоче скористатися формальним спливанням строку президентських повноважень після 20 травня, Зеленський хоче гарантувати максимальну лояльність свого оточення. І одночасно оновити кадри, що в умовах відсутності виборів можна робити лише в ручному режимі.
Однак цей процес має й зворотний бік: оточивши себе креатурами свого глави адміністрації, президент позбавляється джерела альтернативних думок, що ніколи не йшло на користь державному управлінню й завжди посилювало ризики розвороту в бік авторитаризму.
Теперішні перестановки вочевидь не останні. В політичних кулуарах Києва ходять настійливі чутки про прийдуще формування «сильного уряду», в якому премʼєра-технократа Шмигаля змінить повновладний голова Кабміну в особі Єрмака з надзвичайними повноваженнями. Хоча далеко не очевидно, чи погодиться сам Єрмак змінити зручну позицію тіньового канцлера на посаду голови уряду, який традиційно слугує громовідводом для президента.
Також неочевидно, що сам Зеленський за усієї довіри до Єрмака готовий передати йому таку кількість повноважень, — політичні амбіції можуть забуяти в будь-кого. Втім, тут є природне обмеження — Єрмак непопулярний в українському суспільстві. На початок 2024 року його антирейтинг складав 61% (КМІС, лютий 2024 року), і ситуація дедалі гіршає — ще рік тому баланс довіри в Єрмака був позитивний.
В результаті Зеленський і Єрмак опиняються у тісному звʼязку і залежності один від одного: перший — від кадрової політики свого адміністратора, другий — від політичного виживання патрона, лояльність до якого слугує джерелом його власного впливу. Відносини всередині цього тандему стануть основним змістом політичної реальності, яка настане в Україні після формального спливу повноважень Зеленського 20 травня.